Розробники узяли все найкраще зі свого попереднього шедевру Bastion і вивели свої досягнення на новий рівень. У Transistor дуже багато спільного із Bastion'ом - від легендарного закадрового голосу до базових принципів бойовки. Проте це водночас дуже різні ігри і Transistor зробила декілька впевнених кроків вперед.
Перша спільність - максимально предметна назва. Транзистор у "Транзисторі" (оцей великий дивний меч) виконує приблизно ті самі функції, що і Бастіон у "Бастіоні" - це пристрій для порятунку світу від перетворення на розсипаний конструктор. Проте транзистор - це ще і зброя, яка здобуває нові можливості абсорбуючи свідомість загиблих людей.
Тактичне планування
Ред, героїня "Транзистора" обирає не з-поміж різних видів зброї, а з-поміж функцій, яких набуває транзистор. Функції мають принципово різне призначення. Зміна функціоналу вимагає зміни поведінки в бою. Як і в "Бастіоні", поміняти свій арсенал можна лише в спеціально установлених точках і носити із собою абсолютно все не вдасться через обмеження.
Проте функції не є "просто інакше названою зброєю". Фішка в тому, що функції можна комбінувати. Їх можна встановити у слоти різних типів: активної дії, пасивного ефекту чи бонусу до активної дії. І в усіх цих випадках ефекти кожної функції інакші. Скажімо, у нас є дальня атака (Breach) і осколкова атака (Spark). Якщо другу поставити бонусом до першої, то замість одного потужного удару по прямій отримаємо декілька розсіяних. Якщо скомбінувати ті ж функції навпаки, то вийде "осколкова граната" з великим радіусом дії.
Справді круте нововведення "Транзистора" - тактичний хід. Під час бою ви можете вмикати тактичну паузу: час зупиняється, і ви плануєте декілька майже миттєвих рухів, які автоматично здійснюються за наступні півсекунди після паузи. Після того, як героїня завдасть кількох блискавичних ударів, і до наступної можливості здійснити тактичний хід гравець переважно тікає і ховається від ворогів.
Антибонуси
Хоча іноді вороги головної героїні візуально схожі на ворогів хлопця з "Бастіону", тут вони водночас значно більш різноманітні та значно природніше виглядають у своєму середовищі (жодних постапокаліптичних дятлів чи підземних акул).
"Бастіон" свого часу запам'ятався можливістю активувати святині, кожна з яких ускладнювала гру в обмін на додатковий досвід. Таке собі самопокарання. У "Транзисторі" замість святинь доступні Лімітери, але суть та сама: ви вільні зробити для себе гру трошки складнішою або і геть нестерпною.
На якомусь етапі Ред знаходить віртуальний пляж, який дає змогу проходити випробування на швидкість, на стратегічне мислення, на витривалість тощо, а також тестувати дію доступних функцій. Щось подібне було і в "Бастіоні", але тут випробування значно зручніші та цікавіші. Це вже радше головоломки, а не дурдом в стилі "убий 9000 ворогів за 22,5 секунди".
Знайомий голос
Обидві гри озвучував один і той самий чоловік - Логан Канінгем, але голос його звучить на диво по-різному. Якщо в "Бастіоні" це був загартований ковбой за присмерковим багаттям у преріях, то у "Транзисторі" це радше телефонний дзвінок від старого друга у незнайомому і непривітному місті. В "Бастіоні" цей закадровий голос був оповідачем. У "Транзисторі" він є радше коментатором.
Саме місто Cloudbank заслуговує окремої уваги. У ньому водночас є багато від Rapture з Біошоку, чимало від похмурих футуристичних мегаполісів Shadowrun, а жіночий голос у фоновій пісні добряче додає атмосфери 1960-их а-ля No One Lives Forever. А ще у Cloudbank всі зациклені на відсотках. Будь-які публічні заяви підтверджуються чи спростовуються зазначенням, що "так насправді вважають лише 22% громадян".
Місто тримається на відомих людях, і кожен видатний (дуже стильно намальований розробниками) громадянин має свою історію і свою мрію. На жаль, майже всіх цих особистостей у грі ми зустрічаємо лише в якості функцій. Проте використання кожної функції у різний спосіб відкриє допитливому гравцеві бекграунд кожної знаменитості. Читання цього бекграунду, колупання у випадкових вуличних терміналах і уважне слідкування за коментарями голосу за кадром допоможе ближче до фіналу гри зрозуміти, що насправді відбувається і хто така ця Ред і що значить "поїхати в село".
Чи є у цій грі щось, що в "Бастіоні" було краще? Це, безперечно, музика. Саундтрек "Бастіону" був цінним навіть безвідносно гри. Його можна було слухати тижнями в транспорті не видаляючи з плеєра і вмикати під час роботи чи навчання вдома. Музика "Транзистора" значно менш виразна, хоча вона дуже добре підтримує атмосферу гри.
Чого б іще хотілося? Хотілося би більше живих людей у подальших іграх Supergiant Games. Хотілося би більше таких боїв, як у самому фіналі гри. Пройдете - зрозумієте.
Наостанок додам лишень, що Transistor - досить доросла і драматична гра, яка провокує осмислення і варта своїх грошей.
Дмитро Прокопчук
Немає коментарів:
Дописати коментар