Скажете, куди вже темніше? Але за ерою Світла і хвалебних од іде ера Темряви та в'їдливої критики. Так воно відбувається у Dark Souls, так і у нас.
Після подолання Dark Souls, цього без перебільшення геніального творіння, мені є що додати до попереднього огляду, написаного приблизно на середині гри. Зокрема, я побачив її справжні вади. Ні, не “застарілу графіку”, не депресивний сюжет і навіть не жахи управління - про все це вже писалося. Зараз ітиметься про ті місця, де розробники справді перегнули палицю навіть для її палких поціновувачів, до яких належу і я.
Головоломки, буквально
Dark Souls чудова тим, що вона заохочує розвідувати місцевість, шукати потаємні закутки і альтернативні шляхи. І це класно, що у грі практично відсутні неприродні фрази типу “Піди туди, зроби те, щоби відкрилося ось це”. Про багато речей треба здогадуватися самостійно.
Але подекуди гра вимагає від гравця просто нелюдської спостережливості та аналізу. Скажімо, яким чином гравець має здогадатися, що лялька-мотанка, необхідна для потрапляння в Намальований Аріаміс, знаходиться у тій самій кімнаті, дегра починається? Або які шанси гравця потрапити у Велике Пусте Дерево, якщо воно заховане за двома невидимими стінами у малозмістовному закутку болота? Я вже не кажу про Уласіль, потраплянню у який передує низка неочевидних рішень.
Ці три місцини заховані, як котяче сало. Слава Богу, вони вибіркові. Але за їх виключення, в сюжеті (і без того фрагментованому і скупому) з’являються додаткові пробіли.
Неочевидні “загадки” з’являються і на обов’язковому шляху. Скажімо, типовою є проблема з ковальством. У другій половині гри “суперзброя” зі звичайної зброї +10 та душ босів украй необхідна. Але якого саме типу меч треба прокачати до +10 для сполучення із конкретною душею - не ясно. І як взагалі допетрати, що цей меч має бути саме +10?
Суто теоретично, неуважний гравець без підказок зможе пройти гру, але вона у нього займе втричі більше часу і йому не доведеться побачити багатьох принад ігрового світу.
Боси
Dark Souls - одна з небагатьох сучасних ігор, де битва з босом - не формальність і не просто заскріптована сцена. Навпаки, ці двобої - мало не найважливіший елемент усієї гри. Їх обговорюють і до них готуються, але не всі вони однаково хороші.
Усвідомити “фішку” боса, знайти “підвох” чи зрозуміти правильну тактику із правильною зброєю - це цікаво, це круто, це дає відчуття перемоги не стільки фізичної, скільки інтелекутальної. Але у грі є декілька босів на кшталт лицаря Арторіаса - у них немає ані суттєвих слабкостей, ані потаємних “ахілесових п’ят”. Їх перемогти можна тільки вивчивши усі їхні можливі рухи і відповідні способи ухилитися від удару.
Після перемоги над таким ворогом у гравця не лишається жодних емоцій, окрім ледь відчутного полегшення від можливості рухатися далі. Чому? Бо гравець переміг не завдяки власній винахідливості чи експериментаторству, а винятково завдяки тривалому і монотонному запам’ятовуванню технічної інформації, яка у подальшому не знадобиться. Щось таке було у школі.
Двобої "на удачу" - теж сумнівне задоволення. Скажімо, бос тебе може вбити одним миттєвим суперударом... а може і не вбити, якщо (з якогось дива) не стане цей удар застосовувати. Найскладніший бій у грі - з Орнштейном та Смоугом - вимагає тривалої підготовки, але великою мірою залежить від везіння і це трошки розчаровує. Півгодини скрупульозної підготовки, три надзвичайно напружені хвилини протистояння, а потім один невчасний перекат і тупа смерть, починай усе спочатку. Після десяти дрібних і фатальних помилок гру відкладаєш на декілька днів, щоби просто не сконати від нудьги у одній і тій самій локації.
Опісля
Остання претензія буде дивною, але все ж таки...
Dark Souls для ігроладу - те саме, що Відьмак для сюжету. Це апофеоз, пік, після якого неодмінно іде спад, спрощення, “розширення аудиторії”. Такі шедеври не трапляються щороку. Виникає страх, що від подальших ігор я відчуватиму значно меншу віддачу, оскільки сюжети їхні почасти жбурлятимуться прямо в обличчя гравцеві, їхні випробування не вимагатимуть винахідливості, а самі ігри не заохочуватимуть дослідження.
Дещо заспокоює мене вихід нової частини Dark Souls, оголошення Bloodborne від авторів першої частини гри, а також перша натхненна Soul-серією гра від іншого розробника Lords of the Fallen.
Дмитро Прокопчук
Немає коментарів:
Дописати коментар