Limbo належить до ігор, де смерть є радше частиною ігрового процесу, а не прикрою зупинкою посеред нього. Смерть головного героя тут часто стає шансом зрозуміти, як працює та чи інша головоломка-пастка, а відтак і знайти спосіб її подолання.
Анімація смертей тут розмаїта і на диво деталізована як для чорно-білої гри, де більшість об'єктів - лише тіні самих себе. Складається враження, що у розробників таки є садистські схильності.
З іншого боку, Limbo є порівняно легкою грою-головоломкою, оскільки у вас на руках украй обмежені здатності героя (стрибати, ходити, тягнути) та закони фізики. З близько сорока умовних епізодів до підказок в Інтернеті я звернувся лише сім разів і в шести з цих випадків причиною була радше моя лінь і неуважність, ніж складність самої головоломки. Попри кількість небезпек, пройти гру не вмираючи або вмираючи мінімальну кілька разів - цілком реально.
Limbo дуже гарна - картинка зачаровує усіма своїми відтінками і акуратною ілюзією об'єму. Камера ледь помітно, але часто змінює масштаб, викликаючи тим сам враження, що ви слідкуєте за героєм то з далекого пагорба, то з-за сусіднього дерева. Ясність картинки також злегка змінюється. Гра нагадує то стару кінострічку, то чорнильну картину, то "їжачка у тумані".
Формально Limbo зараховують до жанру horror, хоча гра не стільки страшна, скільки моторошна, похмура і загадкова. Моторошна - через загальну слабкість протагоніста і масу небезпек. Похмура - не стільки через кольори, скільки через загальну розруху, свідком якої гравець стане ближче до середини гри. А ще ми украй рідко бачимо інших людей і вони переважно агресивні або мертві.
Загадковість виявляється у мовчанні головного героя - він мовчить, навіть коли помирає. А що відбувається навколо, що це взагалі за місцевість і хто ці інші діти, які намагаються нас вполювати - взагалі не ясно. Автори відверто заявляють, що намагалися створити гру, доступну для численних інтерпретацій. Проте особисто мене Limbo не спонукала до жвавих спекуляцій через "формат", який постулює сама назва: наш герой у Лімбі, просторі десь між матеріальним світом, небесами і пеклом (і чистилищем, згідно з католицькою версією). Відтак і чорно-біла тиша, і гігантські павуки, і незрозуміла машинерія цілком логічно є відголосками душі, що заблукала після смерті свого тіла.
Немає коментарів:
Дописати коментар